Зак не может найти ни одного аргумента против неопровержимого факта: его прошибает от одной близости Аарона Мёрфи.
Факт: его кроет, когда чужие руки оказываются по бокам от него, чужие плечи - выше него.
Когда поднимает взгляд и смотрит на чужие губы так близко снизу вверх - тоже.
Аарон еще не сделал ни-че-го, Зак уже готов на в с ё... читать далее
СЕГОДНЯ В САКРАМЕНТО 16°C
• джек

[telegram: cavalcanti_sun]
• аарон

[telegram: wtf_deer]
• билли

[telegram: kellzyaba]
• мэри

[лс]
• уле

[telegram: silt_strider]
• амелия

[telegram: potos_flavus]
• джейден

[лс]
• дарси

[telegram: semilunaris]
• ронда

[telegram: mashizinga]
• даст

[telegram: auiuiui]
• цезарь

[telegram: blyacat]
RPG TOP

SACRAMENTO

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » SACRAMENTO » Заброшенные эпизоды » твоя кожна клітиночка вже моя


твоя кожна клітиночка вже моя

Сообщений 1 страница 5 из 5

1

The Darkest Minds (2018)

Анжеліка та Віра
https://i.imgur.com/jpLRy7P.png

Хто тобі допоможе, якщо навіть сім'я - це лише слово.

[LZ1]АНЖЕЛІКА, 15 y.o.
profession: біглянка;
sister: Віра[/LZ1][NIC]Анжеліка[/NIC][STA]пожежа[/STA][AVA]https://i.imgur.com/zXqmlni.jpg[/AVA][SGN][/SGN]

Отредактировано Krzysztof Kopernik (2022-06-24 18:14:12)

+7

2

Ти така, як я, незламана.
Ліга підібрала Віру ще дитиною. Мовчазна темноволоса дівчинка з великими очима нагадувала бебi. Серед своїх вони називали її лялька, з роками відьмою. Віра була прийнята в щойно сформовану школу, де дітей навчали вбивствам. У Лізі з'явилися пару трійок людей з досвідом, що з радістю взялися навчати хлопців прихованим стратегіям, самообороні, володінню ножем, торгівлі інформацією. Навчали червоних, синіх і її, так як вона була єдина помаранчевого кольору. Зелені трималися відокремлено: вивчали карти, збирали зброю та багато ще чого. Перші три кольори були ідеальними вбивцями. Ліга виробила тринадцять дітей-солдатів. Вони підпорядковувалися головному, про те, які вони виконують накази знали обмежене коло осіб. Про Віру йшли чутки, що вона зводить з розуму для Ліги. Тринадцять хлопців висаджували на ділянці, де у кожного було своє завдання. Вони були командою і в той же час кожен був сам за себе. Еліс-синя, вона добре сходилася з людьми, а тому вона запрошувала нових дітей зі здібностями, улізала в довіру ... Мартіна вміла розставляти пастки і майстерно йти від переслідування, на її рахунку десятки згублених мисливців за головами. Командиром загону був Люк, останній червоний, який загинув за нез'ясованих обставин. І того з тринадцяти солдатів в Лізі залишилося троє. Ніхто не знав точно, але багато хто здогадувався, що в Лізі зрадник, що крок за кроком вбиває обраних. Коли це стало зовсім явно дорослі жорстоко допитувалися дівчинку з команди Фенікс, що вціліли.
Вірі ніколи не було так страшно, як тоді, коли їй на голову наділи мішок, облили водою і стукнули шокером. Пекельний біль розійшовся по всьому тілу дівчинки. Вона повалилася на підлогу кричачи від болю. Вона благала припинити муки. Просила, схлипуючи, не в силах подивитися в очі тим, кому так сильно довіряла. Вона була найвідданішою послушницею школи, в якій її навчали. Вона старанно навчалася, виконувала всі вказівки без питань. Вона готова була розлучитися з життям за справу.
Під час тортур Віра відключалася. Вони могли просто включити білий шум і покінчити з нею без зайвої крові, але вона потрібна була їм живою. Вони повинні були показати, що буде з тим, хто вирішить їх зрадити. Тільки зрадник був. Був серед своїх і зараз дивиться на те, як Віра звивається від болю.
У несвідомому стані дівчинка бачила батьків. Вони сиділи за великим обіднім столом. Вони з сестрою і батьки. Мама ... Вірі так не вистачало ненькиних рук, в обіймах яких весь світ. Анжеліка. Найбільше саме з сестрою Віра відчувала розлуку. Вони ніколи раніше не розлучалися довше двох годин. Коли хворіла Віра Анжеліка, цілувала її в щоку, погладжуючи волосся наговорювала, що все буде добре. Вірі так хотілося почути слова сестри: все буде добре.
Прощай, мій Ангелок… Давай, тисни гачок.
Скільки Віра була без почуттів вона не знала. Коли вона прийшла до тями, біля неї сиділа Еліс, що дивилася на її розбиті губи і допомагала зробити ковток води. Вона сказала щось на зразок їй шкода. Одне добре, що більше з уцілілих дівчаток нікого не чіпали. Дорослі вирішили іншим шляхом шукати зрадника, а яким ніхто не знав. Всі діти були налякані. Як відомо страх - слушна зброя. За допомогою страху вони збиралися стримувати дітей. Ніхто не наважиться зараз діяти відкрито, боячись піддатися тортурам або бути вбитим.
Віра не боялася смерті. Вона ніби нежива. Все що їй здавалося правильним, стало нічим. Вона стільки сил віддала борючись за праву справу, щоб по клацанню пальців стати ізгоєм.
На тілі сліди від електричного розряду. Шрами, що вона не зможе приховати, не зможе змити більше ніколи. Злість наповнювало серце Віри. Вона ніколи раніше не відчувала подібних почуттів. Злість, образа, ненависть. Віра зневажала своїх вчителів, тих, хто мовчки стояв і дивився на те, як вершиться її доля.
Коли в Лізі з'явилася Нова Безіменна дівчинка по табору пройшов слух, що вона бачила Віру за стіною. Серед хлопців ніхто не знав, що у неї є сестра. Віра приховувала цей факт, як найдорожче, що у неї залишилося. Вона ніколи не дозволить сестрі приєднатися до них. Тепер точно не дозволить.
Віра вибрала боротьбу. Вибрала Лігу. Наївно вважаючи, що вони будуть справедливо боротися. Одного разу вона завоює право вільно жити всім тим, хто зараз знаходиться в бігах. Віра альтруїст. Віра добра дівчинка. Тієї Віри більше немає. Її викурили тортури і брехня.
Віра втекла з табору, що був їй домом кілька років. Їй не склало великих труднощів замінити пам'ять хлопців необхідної їй пам'яттю. Вона виросла в своїх навичках і тепер не просто зводила з розуму, але і керувала розумом.
За стінами Віра пофарбувала волосся в рожевий і зістригла довге густе волосся досить коротко, щоб з боку скидатися на хлопчика. В дорозі Віра обзавелася рюкзаком і кепкою з кедами, про які давно мріяла. У Лізі Віра одягалася в сукні, щоб збити з пантелику і обеззброїти тоді, коли від малятка цього ніхто чекати не міг.
Вірі йшли оверсайз костюми, вона нагадувала гарненького хлопчика з пухнастими віями. Саме хлопчиком Вірі було найпростіше пройти ні з ким не зв'язуючись. Рідкісні зіткнення з втікачами, яких хвилювало більше від куди вона, ніж якою силою вона володіє. Віра була небагатослівна, трималася осторонь, брала те, за чим приходила і також не прощаючись йшла.
Одного разу в одній зі своїх вилазок на якийсь день без Ліги вона зіткнулася з Анжелікою. Хто міг подумати, що вони зустрінуться ось так випадково.
Віра дивилася впертою смолою очей на такого ж роду впертий погляд свого близнюка. Віра не стала ховати волосся в капюшон і зариватися поглядом в підлогу, намагаючись уникнути хворобливого возз'єднання. Вона не збиралася бігти. Не зараз і ні потім. Якщо Вірі і судилося померти, то від рук сестри зійде.
- Коротун, а ти підросла.

Стріляй - Океан Ельзи
[AVA]https://i.imgur.com/OJbiKCD.png[/AVA]
[NIC]Вiра[/NIC]
[STA]крізь терни і до біса[/STA]
[SGN]Імперіі впадуть у море й звідусіль завиють нам вітри.[/SGN]
[LZ1]ВIРА, 15 y.o.
profession: винахідливо вирішує проблеми Ліги;
power color: помаранчевий;
dark reflection: Анжелiка.[/LZ1]

Отредактировано Esther Blackwood (2022-06-04 22:59:10)

+4

3

Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?

Якщо всесвіт розпочався з великого вибуху, то всі наші тіла зроблені з зірок. Кожне нове життя - безкрайній космос думок, ув'язненний у черепній коробці. Людське тіло раніше стало саме той перешкодою, яку кожному живому необхідно було подолати. Вийти за межи можливого. Довести насам перед собі: я можу усе, що забажаю. Тому видатні спорцмени кожний день робили для всього людства те, що не спроможний був виконати цілий вид. Одаровані люди не фізичною силою, але мізками, також тягли на своїх плечах усе людство. Саме вони робили ті гіганськи кроки для цивілізації, які привели суспільство до нового витку історії. Якщо всі ми - зоряний пил, то хто сказав, що для нас взагалі існують будь які межі?
Усі кордони лише у нашій голові.
Ліка з малих років була дівчинкою веселою та прудкою. У порівнянні з сестрою-близнюком, не полюбляла довго сидіти над якоюсь справою, швидко перемикаючись між заняттями. В той же час, вона інколи годинами порсалась у своих речах, відтворюючи сценки с фільмів. У вісім років дівчинку віддали на заняття по роликам, а в дев'ять малеча запалала бажанням навчитися карате. Анжеліка вміла і плавати, і малювати, і навчалася грати на гітарі. Здавалося, що дівчинка поспішає жити, у той час, коли сестра нікуди не летіла, робила все вдумливо та ретельно... якось так і пройшло дитинство, яке обірвалося занадто рано.
Хвороба, яка забирала дітей по всьому світі, не торкнулася близнючок, але пробудило в них неймовірні властивості. Віра, спокійна рішуча Віра розкрила в собі дар впливу на чужу свідомість. Дуже сильний дар для малечи став прокляттям. Ношею, яку вона несла на своих тонких дитячих плечиках. Напевно, навіть не усвідомлюючи, на що справді тепер спроможна.
Анжеліка натомість отримала здатності к вогню. Якщо у перший рік вона була спроможна на маленькі дива: розпалити невеличкий вогник, пройти скрізь полум'я, загасити пожежу, то згодом це вже була стіна вогню або куля полум'я, яка литіла нібито з гармати. У розподільчому центрі дівчинок розділили, а згодом Ліка дізналася, що сестра загинула. Так їй сказали. Це була брехня. Розпач та відчай охопили Ліку, вона не розуміла, як загасити цю бурю у своїй скроні та сердці.

Через деякий час трапилася втеча з табору, у якому тримали дітей, неначе у рабстві. Анжеліка та ще декілька сот дітей втекли. Згодом багатьох з них зловили і повернули до табору. Дівчинка ж потрапила у іншу пастку, хоча ще не розуміла цього.
Ліга прикривалася добрими намірами, але вела дітей прямісінько до аду. Війна - це ад, а діти навіть не солдати, лише зброя. Серед членів Ліги пройшов слух, начебто помаранчева стала зрадником. Її довго катували, а далі - вона просто зникла. Розповідь о цій дівчинці дуже хвилювала Анжеліку, бо у цієї помаранчевої була така сама здібність, що і у сестри. Щось в середині не погоджувалося зі звісткою о смерті. Вони близнюки, якщо загине одна, друга обов'язково це зрозуміє. Та зустрітися з помаранчевою не вдалося. Ліка кожен день тренувалася, щоб вміння зростали, а вона стала найкращим солдатом. Десь вглибині душі її наснага - це жага помсти за сестру. Лють накопичувалася, з нею росла й сила.

Нове завдання - як перевірка, спроможна ли вона бути кращою та першою. В группі три підлітка, у всіх різні здібності. Маленька команда вбивць. Ціль - знайти та знешкодити группу мисливців на дітей. Ліка пішла на розвідку, та зустріла зовсім іншу людину. Напроти неї завмерла така саме дівчинка, тільки волосся іншого кольору. - Привіт, - лунає ехом голос. Поза напружена, сестра вмерла, тоді хто це?! - Навіть не намагайся! - Ліка мала на увазі: чепати зброю. Ліка мала на увазі: прикидатися сестрою. І нехай очі навпроти дивилися її власними очима, віри їм - ніякої. - Хто ти? Не бреши мені! - Застерігає, а на кінчиках пальців народжуєсться вогонь.

Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
[LZ1]АНЖЕЛІКА, 15 y.o.
profession: біглянка;
sister: Віра[/LZ1][NIC]Анжеліка[/NIC][STA]пожежа[/STA][AVA]https://i.imgur.com/zXqmlni.jpg[/AVA][SGN][/SGN]

Отредактировано Krzysztof Kopernik (2022-06-24 18:25:33)

+1

4

Ті декілька годин, які були лиш раз,
І поділили світ відтоді на «З тобою» i «Без тебе».

Віра знала, що дорослі могли піти на велике зло і багато чого наплести незміцнілому розуму сестри. Могли виставити її зрадником у її очах, сказати, що вона покинула її та втекла. Могли піти на мерзенне визнання: Віра мертва.
Дівчинка щоразу, як згадувала Ліку, мучила себе питанням "чи пам'ятає вона її?" Для Віри не було більшим нещастям, ніж те, що сестра забуде її. Для неї, як для помаранчевої, пам'ятати було важливо.
Віра пам'ятала Анжеліку, пам'ятала, як вона ніби ураган, поміщений у скриньку, літала по кімнаті. Лiка з дитинства була з шилом у дупі, як по-доброму говорив сусідський дід, що вирізав із дерева для них іграшки. Ліка завжди була в русі подібно до заведеної жаби, що була в них у дитинстві. Поки що Віра не розбила її молотком. Віра завжди діяла радикально.
У Лізі вона навчилася виживати та хитрувати, уявляючи себе на місці Ліки. Їй не вистачало бешкетної та дитячої безпосередності сестри, що завжди доповнювала консервативну Віру.
У школі вони були не розлий вода. А коли почалася глобальна загибель дітей, саме Анжеліка стискала руку Віри. Віра дивилася в застиглі з жахом обличчя мертвих однокласників, боячись, що вони стануть наступні.
І тільки сестра могла заспокоїти, умовити, що вони вибрані та ніяка їхня напасть не візьме. Анжеліка за своєю природою була оптимістом і вдихала життя всьому своєму оточенню.
Віра бачила першу силу сестри й це мало нагадувало невинний феєрверк. Це був вогонь, що обпікав і пропалював шкіру. Дихання її вогню не було ласкавим, воно несло руйнування та велику владу. Не дарма перших кого знищували  в спеціальних таборах булы саме червоні. Ці дорослі боялися руйнівної сили червоних та помаранчевих звичайно. Яка ймовірність, що обидві дівчинки в сім'ї виживуть після того, як великий відсоток дітей просто в одну мить впали мертво?
Яка ймовірність, що обидві дівчинки знайдуть не найпоширеніший колір зелений, а  самий грізний червоний і помаранчевий. Що за своєю кольоровою гамою є близнюками, як Віра та Ліка. Чи правда червоний і помаранчевий схожі? Ці кольори ніби були створені для дівчаток, як палички для Гаррі Поттера і того, ім'я якого не можна вимовляти.
Віра міцно пов'язана ментально з Лікою. Можливо, вона не відчувала її фізичного болю так сильно, як могла б відчувати будь-яка інша сестра-близнючка. Але вона відчувала сестру на відстані, відчувала, коли сестрі погано або коли вона переповнена почуттям. Віра відчувала незримий зв'язок між ними, нерозривний, що тягнувся червоною ниткою крізь їхні серця. Це важко пояснити, але так легко відчути.
У дитинстві Віра кликала сестру мавпочкою за чіпкі пальці та невисокий зріст. Анжеліка була на голову нижче за сестру, але шуму від неї було як від табуна мавп. Сестра не ображалася на неї, але поглядала з-під своїх темних вій кольору вороного крила недобре. Все-таки це прізвисько прижилося у тітки, що нечасто, але приїжджала  із подарунками.
Віра пам'ятає велику родину за великим столом, як часто приїжджали до них родичі. Тоді Вірі не подобалося, що їхній будинок з вічно відчиненими дверима, але зараз вона б багато віддала, щоб притулитися до батьків або ще раз отримати ляльку в подарунок від тітки.
Віра за жестами читала, що Ліка налаштована напасти, зроби вона неправильний крок. Віра могла б вплинути на Ліку, запевнити її в тому, що вона сестра насправді, але їй не хотілося діяти в такий спосіб. Навіть якщо їй це коштуватиме життя. Що таке життя в ув'язненні? Що варте життя, коли ти маріонетка в руках ляльковика? Що варте життя, коли ти знаєш як залишає тіло дух?
- Не поспішай, вдивися в моє обличчя. Мавпенятко це я, твоя Віра, - очі дівчинки несподівано набираються вологою і тонкий струмінь сльози зрошує її щоки. Великі краплі, як роса в ранковий час застигає на її щоках, а потім вмирає, падаючи з підборіддя. Вогонь, що з'явився на пальцях сестри, загрожує неприємностями. Віра розуміє це, а ще те, що вони можуть бути тут не одні.  - Я помаранчева ти ще пам'ятаєш це? Тут ще є кольорові?

Холодна вода не врятує від спеки
І випити пам’ять душа не дає
І очі твої то моя небезпека
І ті ж самі очі, то щастя моє.

[AVA]https://i.imgur.com/OJbiKCD.png[/AVA]
[NIC]Вiра[/NIC]
[STA]крізь терни і до біса[/STA]
[SGN]Імперіі впадуть у море й звідусіль завиють нам вітри.[/SGN]
[LZ1]ВIРА, 15 y.o.
profession: винахідливо вирішує проблеми Ліги;
power color: помаранчевий;
dark reflection: Анжелiка.[/LZ1]

+1

5

Якщо всесвіт розпочинається в кожного з нас, то що живе у скроні? Чому почуття для нас важливіщі, ніж справи? Чому дивляться не на розум, а на зовніщність? Чому взагалі хтось має право малювати шаблон за котрим кожен з нас повинен жити, виглядати, розмовляти і почувати себе? Я міркую, тобто я існую. Це правда чи ще один нав'язанний шаблон? Ліка не знала, вона намагалася не перейматися речами, на які не мала змоги вплинути. Робила все, як наказано. Тому що хотіла жити. Світ змінился, наразі ти повинен вибрати свій бік и триматися його. Людина небезбечна. Дорослий - ворог.
Багато "червоних" дітей зараз перетворилися у ланцюгових собак у ніг хозяїв. Ворог позбавив спроможності до супротиву. Ворог вторгся не до країни, а до родини. Забрав дітей у батьків та наголосив їх небезпечними. Набрехав, що поверне батькам у той самий час, як вилікує кожного. Яка ж дурниця. Не діти небезпечні, а дорослі, налякані новими не схожими на них підлітків. Краще прийняли б дар і налаштували нові можливості для розвитку, миру, гармонії. Якщо б життя склалося інакше, все пішло б своїм ходом. Напрямок розвитку, нажаль, отримав ганебний шлях. Вбивство, рабство і жах, глибоко розквівший у кожному сердці.
Люди більше не бажали народжували нових немовлят. Вони боялися, що тепер всі нові діти будть народжуватися зі здібностями або загинуть. Декілька років людство отримало демографійну прірву, але то мало кого займало. Життя зупинилося. Кожен помер у своїй душі: хось трохи, а дехто і взагалі дощенту. Дуже мало дітей залишилось живими. Дуже багато сімей не пережили біль втрати.

Ліка вважала, що її сестра загинула. Їй так сказали, а у неї не було жодного приводу сумніватися. Тому зараз, коли вона бачила когось дуже схожого не мала сил повірити своим очам. Анжеліка виплакала всі очі, коли лишилася одна. Теперь виявляеється, що все дарма? Треба себе відчувати щасливою, кинутися зі всіх ніг до сестри, притулити до себе, але Ліка не может. Дивиться з недовірою, та чекає. Що саме? Сама не розуміє. Напевно, той хвилини, коли лице сестри почне плавитися начебто воск та повернеться до своєї справжної форми. Не може ця дівчина бути її Вірою, просто не може.
Час плине, а нічого не змінюється. У серці народжується надія - і це найгріше, що могло трапитися. Спочатку надія на краще, а далі болюче розчарування. Саме до розчарування і була готова Ліка, роблячі крок до сестри. - Я тобі не вірю. - каже одними лише губами. Каже, але йде назустріч. Скільки кроків буде достатоньо, щоб у дівчинку поцілили? Вогонь в руці не гасне, навпаки, приймає форму шару, начебто ось-ось зірветься з долоні і полетить у лже-Віру.
Назвисько, яким наголошує Віра сестру лезом бьє по серцю. Ніхто не знав цьої дрібниці окрим них двох, навіть батьки, напевно, не чули такого від сестер. Ліка майже згодна довіритися. Вона майже впевнена, що пожалкує о своїй довірливості, але якось інакше наразі зробити не могла. - Повтори... - Каже, здивовано дивлячісь. Навіть якщо Ліка попала на гачок, і ця сестра - не сестра, чинити опір було неможливо. Хто знает, може все це - лише здібність помаранчевої. - Ні, я тут одна. - Інщі з її команди зараз далеко, Ліка відбилася, коли захотіла знайти дещо для себе, а не тільки розвідати місцевість. Теперь переймалася цим, адже вона - дуже легка здобич. - А ти? Хто тут з тобою? - Анжеліка не боїться смерти, але дуже налякана тим, що все, у що вона вірила разпадалося як картковий будинок.[LZ1]АНЖЕЛІКА, 15 y.o.
profession: біглянка;
sister: Віра[/LZ1][NIC]Анжеліка[/NIC][STA]пожежа[/STA][AVA]https://i.imgur.com/zXqmlni.jpg[/AVA][SGN][/SGN]

+1


Вы здесь » SACRAMENTO » Заброшенные эпизоды » твоя кожна клітиночка вже моя


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно