Бойду 22.

Ах да, Бойду — двадцать два. Великое событие в резиденции Коллоуэй.

Бойду двадцать два, и это значит абсолютно ровным счетом ничего, не считая нервозность на протяжении всей недели до на лице Эндрю...
читать далее
СЕГОДНЯ В САКРАМЕНТО 16°C
• джек

[telegram: cavalcanti_sun]
• аарон

[telegram: wtf_deer]
• билли

[telegram: kellzyaba]
• мэри

[лс]
• уле

[telegram: silt_strider]
• амелия

[telegram: potos_flavus]
• джейден

[лс]
• дарси

[telegram: semilunaris]
• робин

[telegram: mashizinga]
• даст

[telegram: auiuiui]
• цезарь

[telegram: blyacat]
RPG TOP

SACRAMENTO

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » SACRAMENTO » Реальная жизнь » часу немає; є лише життя


часу немає; є лише життя

Сообщений 1 страница 3 из 3

1

маєток родини Ланкфорд | 18.12.22 | день

Gioconda Lankford & Billie
https://i.imgur.com/zIyJ9il.png

Раз два три чотири кроки
Ти біжиш а поруч роки
Злі хвилини знищують життя
Хай все закінчується боком

[nick]Gioconda Lankford[/nick][status]твоя манія[/status][icon]https://i.imgur.com/dc8D7bK.png[/icon][sign]https://i.imgur.com/r3HhwhN.gif https://i.imgur.com/8sPwFcb.gif[/sign][lz1]ДЖОКОНДА ЛАНКФОРД, 17 <sup>y.o.</sup><br><b>profession:</b> школярка<br>[/lz1]

Отредактировано Krzysztof Kopernik (2023-01-12 20:18:10)

+3

2

[nick]Billie Day [/nick][lz1]БІЛЛІ ДЕЙ, 38 <sup>y.o.</sup><br><b>profession:</b> особистий охоронець; кіллер "богів любові"[/lz1][icon]https://i.imgur.com/nyBS9pM.png[/icon]

// i rule the ruins
there's a tattooed symbol underneath my sleeve
iron glove over a hand of steel
i rule the ruins
i rule the ruins

Я лише роблю свою справу. А діло в мене таке: відвезти того пафосного індика в аеропорт; піти туди, або сюди; закопати тіло, щоб лягаві не знайшли. Але саме головне, як наприклад зараз, не жувати жуйку, та не закидувати ноги на її білосніжний столик з мармурової кістки. Матінка Кітті - чорношкіра жінка зі сталевими яйцями та досить чарівним голосом. Я гортав якийсь пафосний журнал. І так, жував жуйку. Не встиг з ногами. Вона так тихо зайшла, неначе привид. Я аж підскочив і ледь не проковтнув той бісовий орбіт.

«Біллі бой. Що знайшов в останньому номері?» вказала на журнал в моїй руці.
«Маячня якась. Там нема цицьок,» пробулькотів встаючи, «тільки не кажи, що я знадобився, бо тобі сумно.»
«По-перше, це політичний журнал, один з незалежних в цій країні. По-друге,» вона підійшла до мене і вперилась своїм фірмовим поглядом, неначе рентген, «по-друге, навіщо ти поліз в ту бійку?»
«В бійку?» перевів погляд, а вона ні, «я не. Не. Ах ти про той вечір!» відійшов від неї і вишкірився, «так то ж не бійка. Ну пару разів дав по морді.»
Матінка Кітті посміхнулась і присіла в крісло:
«А більярдний стіл розвалився сам. Але не в тому річ. Я викликала тебе не через той випадок.»
Я присів навпроти неї і повільно кивнув:
«Розумію. Ваші політичні танці-шманці,» вказав на журнал.
«Не зовсім, Біллі бой. Не будь таким впертим. Існують речі, які ти маєш прийняти і робити свою справу, якщо вже зі мною.»
Я свиснув і склав руки в замок на колінах:
«Та я й не рвався. Ти сама не відпустила мене тоді. Я, звичайно, тобі вдячний за роботу, але скільки ще трупів мені варто поховати без табличок та пам'ятників? Хоч би раз дала мені дівку, а не старого пня з астмою чи параноєю.»
Матінка Кітті знову ледь помітно посміхнулась і відкрила білосніжний портсигар. Своїми довгими та витонченими пальцями дістала сигарилу з ароматом вишні і підняла на мене погляд. Я за звичкою теж дістав тільки запальничку, яку вона мені і подарувала сама колись. Вона видихнула дим убік. Їдкий та злегка солодкуватий. Вказала на мене пальцями:
«Ти знаєш всі мої справи. Ти мій улюбленець. Так що давай ти не будеш скаржитися і бурчати, як школярка перед тестом. Є справа, і ти мені потрібен. Мені потрібні твої вуха, твоя відданість та вірність. Засунь кудись подалі свій мерзенний характер і огидні манери. Краватку, так і бути, можеш не вдягати. Вона тобі не пасує.»
«Матінко, давай вже до діла.»
«Не лізь поперед батька в пекло. Нещодавно почалася хвиля замахів на сім'ї сенаторів,» і повела плавно головою, як вміла тільки вона, «і не тільки. Війна у східній Європі розбудила старі проблеми не лише на одному континенті. Зараз почнеться велике шоу і дай Боже, щоб планета не вибухнула.»
«Я думав в цьому і полягає ваша місія.»
«Частково так, Біллі бой. Я хочу, щоб ти прикрив одну сім'ю. Доньку сенатора треба вивезти подалі та доглянути за нею. Особистий охоронець.»
«Що вибач? Ти на приколі? Коли я просив дівчинку, то мав не те на увазі.»
«Циц, Біллі бой. Це все. Аріана віддасть тобі папку з документами на підопічну. Ледь не забула. Дивись за нею пильно. У неї мерзенний характер. Як і в тебе. Вона спробує втікти від тебе. Будь пильним, Біллі бой.»

I rule the ruins. Вона мені точно мстилася. Я не любив займатись чорним ділом типу розкопування ям, та ще більше я не хотів бути чиєюсь нянькою. Тим паче таких людей. Але Кітті дуже хотіла, щоб саме наша сторона була відповідальною за цю сімейку. Неначе вони змагалися з Великим Братом. Та чого це я? Ці двое будуть воювати між собою, аж доки один з них не помре. В тому й була їх проблема. І хоча я ніколи не бачив першого, але щось підказувало мені, що в нього не менш сталеві яйця.
В цей день я навіть одягнув чорний костюм. Без краватки, але все ж таки, я спробував. Дві кобури зі стволами ховались під піджаком. Я наспівував собі в унісон Доро, коли під'їжджав до воріт маєтка. Потім ми разом з пані Пеш чекали. Вона мені співала, а я курив в салоні своєї автівки. Ледь не задрімав. Потім хтось постукав по склу. Я опустив його і пробуркотів:
«Ага. Містер Ланкфорд згадав про мене?»
«Так. Ви?»
«Біллі Дей,» тихо додав, «я від матінки Кітті.»

Коли я побачив маєток зблизька, не втримався:
«Цей тип не працював по десять годин на заправці, як мій батько. На чому він заробив? На акціях, може якусь ще херню продав.»
«Містер Дей, будь ласка, не розкривайте рота. Мене попередили, що ви не вмієте нормально спілкуватись. Поводьтеся пристойно, і ще,» манірний дворецький, чи хто він там, виставив перед моїм обличчям долоню в білій рукавичці, на ній була серветка, «ваша жуйка, сер.»
І я захотів звалити кудись подалі. Якщо мені підсунуть якусь гламурну лярву, я поховаю її, як тільки ми покинемо цей золотий мавзолей. Ми зайшли в залу, було тихо. Навіть занадто тихо. Щось було негаразд. Немов усі вимерли, як мамонти чортзна скільки років тому. Я схилив голову і прошепотів:
«У вас завжди так сумно?»
Індик у фраку глянув на мене холодно і зверхньо. Він нічого не сказав. Лише погляд. Неначе я був не гідний, аби зі мною говорити. Хлопчик на побігеньках. Тепер уже для сім'ї. Але ж це далеко вже не вперше. Хіба що люди стали багатшими і пафоснішими.
«Міс, Ланкфорд. Ваш охоронець чекає.»
«Ага. Ну що мала, готова?»
«Сер, я ж просив вас мовчати.»

Отредактировано Jake Scott (2023-01-09 21:42:18)

+4

3

Якщо мій простір можна обмежити кількома словами, то ті слова: приватний охоронець. Якщо моє життя можна всунути у клітку, цією кліткою стає чужий погляд у спину. Якщо хтось і мав здібність зруйнувати декілька наступних місяців, то був батько. - Тату, чому я не маю права голосу? - Руки в боки, але голос тихий, лише десь у відтінках інтонацій можна розпізнати незадоволеність. З батьком немає сенсу сперечатись, його слово не лише закон, але й аксіома. Хтось вбив йому у свідомість, що його рішення - то правда в останній інстанції, і тепер він ніколи не слухає інших, навіть коли вони кажуть дійсно вірні речи. Мене, як підлітка в його очах, слухати не потрібно зовсім, що я можу сказати корисного? Тому зараз не сперечалась, але шукала інші шляхи розв'язання цього питання.
- Джокондо, люба моя, яке право ти хочеш? Невже не розумієш, що коїться? - Він виглядає дуже стомленим, але я не маю наміру відступати без бою. Та і ким я тоді буду? Ким завгодно, та напевно не донькою свого батька!
Мені не потрібно було пояснювати, що він наляканий. Я б і сама була налякана після того, що трапилося. Але я нічого не пам'ятаю. Так, був хлопець, величезний такий, але не кремезний, скоріш жилястий. Худющий та в татуюваннях. Що ще? Світле, як солома, волосся... та і все по тому. Наступний кадр - розкриваю очі й бачу вже якогось азійця. Такий ввічливий, привітний. Чаю приніс, запевнив, що зі мною все гаразд, мені просто стало погане після вечоринки, яку він влаштував. Гості розійшлися, а я спала у ванній, запершись зсередини. Це, напевно, все пояснювало.
З того дня пройшла вже ціла вічність, або неділя... час спливає так стрімко, варто за ним стежити? Мені казалось це лише пуста його трата. Так чому не одразу? Щобільше, відкіля батько взагалі все це знав, якщо я мовчала? Може це Кейн? На жаль, як не кортіло написати, а краще - подзвонити чоловіку, наразі мені залишалося тільки сидіти напроти батька, та зчепивши пальці воювати поглядами. - Мати з братом залишаться в Європі, а ти поїдеш відпочивати до берега моря у маєток, розташований якомога далі від галасливих мегаполісів. Там тебе не знайдуть. - Навіть родині Джозеф не мав права казати о справах, котрі вимусили його вчинити саме так. - Бери свої фарби, мольберт й серіалів на два-три тижні, раніше не повернешся, так і знай. - Тільки зараз я розумію, що справа не в тому випадку, тоді у чому річ? - А ось тепер я нічогісінько не розумію. Я думала ти хочеш приставити до мене охоронця, тому що життя небезпечна річ, а не тому, що вирішив відіслати з міста на якесь ранчо. - Батько загадково сміється: - ніякого інтернету, мила. Ніякого телефону. Тільки ти, охоронець, та володарка маєтку, яка погодилася готувати та прибирати за нашою принцесою Джокондою. Але ти маєш відноситись до жінки з повагою. Знаю яке ти чортенятко. - До мене тільки доходить, що це не курорт, а якась пастка. - Тату ти що збожеволів? - Дивлюсь на нього с турботою, він в мить сірішає. - Так треба, давай без запитань, які все одно залишаться без відповіді. Меліса підготувала валізу, ноутбук та мольберт. До квартири заїжджати не варто. - Встаю без дозволу. - Я так розумію, що це вже вирішене питання? - Авжеж хочеться скандалити, але це не даси рівним рахунком нічого, тому свої емоції залишаю для того водія-охоронця, на якого мене скинули.
- Доню, телефон. - Чоловік розуміє, що там усе життя доньки, і втрата улюбленого гаджета порівняно смерті, але за цим крихітним пристроєм так легко її знайти. - А якщо цей твій охоронець - збоченець? Я навіть не зможу покликати на допомогу! - Остання фраза звучить голосніше інших, але батько відповідає лише суровим поглядом. - Ой... не дивись так. - Кажу тихше й залишаю телефон на його столі. - Не проводжай, Меліса або Альфред впораються. - У словах достатньо образи на повну шухляду образ, але батько гукає у спину: - я все одно тебе люблю. - Дуже хочеться вийти мовчки, але перед тим, як закрити двері, обертаюся: - я тебе теж, але це не значить, що я пробачила. - Закриваю двері ледь голосніше, ніж звичайно.

У холі першого поверху мене очікує якийсь чоловік, охоплюю його поглядом, розуміючи, що він виглядає не дуже старим, та дуже збоченцем, особливо після привітання. - До дівок своїх будеш так звертатися. Для тебе я не мала, а міс Ланкфорд. - Мені не дуже кортіло знайомитись з якимось мужланом, тому вклала всю свою зухвалість у ці слова, нібито розділяючи нас з перших секунд.
Подорож буде довгою... за що мені це все? Найприкріше те, що в мене немає навіть можливості попередити друзів. А все, що звантажила для мене Меліса, напевно, я або бачила, або не цікаве. Але, окей, помру від нудьги, батько сам буде винен! - Ось там моя валіза та мольберт, бери та поїхали. - Кажу охоронцю, навіть не запитавши його ім'я. Мені байдуже. - Альфред, я буду за вами сумувати! Може, ви з нами? - Дворецький посміхається: - на кого я полишу вашого батька? Він тут заблукає і ніколи не знайде, де холодильник. - Мені здається, чи Альфреду теж не подобається цей "охоронець"? Тому, чи за іншою причиною, але дворецький проводжає до самої машини. Коли ми рушаємо стоїть та дивиться вслід.
- Як довго нам їхати? - Уважна до дрібниць Меліса поклала до сумки книжку, яку я недавно почала читати. Напевно, прочитаю всю. Чомусь казалось, що батько відсилає якомога далі, мабуть, навіть у сусідній штат.

[nick]Gioconda Lankford[/nick][status]твоя манія[/status][icon]https://i.imgur.com/dc8D7bK.png[/icon][sign]https://i.imgur.com/r3HhwhN.gif https://i.imgur.com/8sPwFcb.gif[/sign][lz1]ДЖОКОНДА ЛАНКФОРД, 17 <sup>y.o.</sup><br><b>profession:</b> школярка<br>[/lz1]

+1


Вы здесь » SACRAMENTO » Реальная жизнь » часу немає; є лише життя


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно